Поліський філіал УкрНДІЛГА

Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Наша історія

У 20-х роках ХХ століття ініціатором створення лісової дослідної станції на Поліссі України був академік Г.М. Висоцький. Радомишльська сільськогосподарська дослідна станція підняла перед Наркомземом України клопотання про організацію біля неї лісової дослідної станції. За створення такого наукового центру в Поліссі виступили учасники Всеукраїнської наради з лісової досвідної справи (березень 1925 р.) і Всеукраїнське управління лісами. Але, як свідчать усі літературні джерела і відомча документація, на той час така установа створена не була. Лише набагато пізніше (у 1956 p.) Поліська агролісомеліоративна дослідна станція була все ж організована і діяла до 2000 p., коли на її базі був створений Поліський філіал УкрНДІЛГА.

Проте серед лісівників Полісся були поширені чутки про те, що в дійсності Поліська лісова станція все ж була організована раніш й існувала у 30-х роках на території Корабельної дачі – одного з найвідоміших центрів лісової дослідної справи.

З 1959 по 1971 рік директором Поліської АЛДС був Георгій Іванович Редько – у майбутньому академік Російської академії природничих наук і Української лісівничої академії, доктор сільськогосподарських наук, професор, автор багатьох книжок з історії лісівництва, який зайнявся вивченням історії Поліської лісової станції. І свідки знайшлись. Першим з них став відомий вчений П.П. Ізюмський доктор сільськогосподарських наук, автор настанов з рубок догляду за лісом. У 30-і роки він займався питаннями лісокористування на Поліссі і тепер засвідчив, що у 1930 p., незабаром після створення у Харкові науково-дослідного інституту лісового господарства, була організована і підпорядкована інституту Поліська лісова дослідна станція. Розташована вона була у двоповерховому будинку Корабельного лісництва (с. Бондарці). На відкритті станції виступив академік Г.М. Висоцький, за ініціативою якого вона, власне, і була організована. Станція діяла декілька років і була ліквідована у зв'язку з організацією в Києві Центральної лісової дослідної станції.

Почався пошук в архівах, листування. Знайшлися колишні працівники Поліської ЛДС. Про організацію і початок роботи станції розповів у своєму листі колишній старший науковий співробітник станції Павло Петрович Бєліков:

«В 1930 році... мені були надані повноваження прийняти від тільки що створеного Житомирського управління Корабельне (Бондарецьке) і Березівське лісництва, створивши на їх базі Поліську лісову дослідну станцію. Станція була організована на початку вересня 1930 р. Знаходилась вона на першому поверсі 2-поверхової будівлі Корабельного (Бондарецького) лісництва. Приблизно в кінці вересня на станцію прибули призначений директором Поліської ЛДС Ілля Михайлович Кривокобильський і професор А.Г. Марченко для керівництва роботами зі складання плану наукових робіт станції. Я почав працювати на посаді старшого наукового співробітника станції. Перша науково-технічна рада ЛДС у складі професора А.Г. Марченка. директора І.М. Кривокобильського, старшого наукового співробітника П.П. Бєлікова і лісничого Лук'янова опрацювали методику і тематику науково-дослідних робіт станції. Директор станції І.М. Кривокобильський прийняв теми робіт з теми лісівництва, а я тему «Раціоналізація і механізація лісозаготівель». В штаті ЛДС, крім директора Кривокобильського і cт. наукового співробітника П.П. Бєлікова, на той час стали до роботи наукові співробітники К.Е. Проскурніков і Дронов, техніки Остапенко, Шевченко і гол. бухгалтер Комісаржевський. Штат Корабельного (Бондарецького) лісництва складався із гарних досвідчених працівників – лісничого Лук'янова, лісового об’їзника Єсьмана і десятника Рибачка. В Березівськім лісництві лісничим був Гінц.

Поліська ЛДС знаходилась у системі Українського науково-дослідного інституту всього один рік. В листопаді 1931 року вона була передана Київському дослідному лісгоспу. Згадую, що на початку 1932 р. Поліська лісова дослідна станція була переведена в Житомир, в одноповерховий невеликий будиночок».

Отже, Поліська ЛОС у складі УкрНДІЛГА була дійсно створена 1930 р. Про те ж, скільки вона існувала, коли і кому була передана – у споминах діючих осіб існували розбіжності. Тому пошук продовжувався: у Державному архіві Житомирської області, де збереглась документація лісових установ ще з XIXстоліття, в архівах Києва. Були надіслані запити в УкрНДІЛГА, УСГА, УкрНДІМОД, Житомирське обласне управління лісового господарства, листи до науковців-лісівників, які колись працювали в регіоні Полісся тощо. І тут – щось незрозуміле. Ніде слідів існування такої установи не знайшлось, архіви її не збереглись. Більше того, деякі респонденти запропонували взагалі припинити пошук. На той час ніяких офіційних документів та архівних даних не було знайдено, і пошуки були припинені.

Пройшло немало років. І лише у кінці 90-х років деякі згадки про «зниклу» станцію 30-х років та її науковців таки знайшлись ... у розсекреченому Житомирському архіві КДБ. Увагу відомого краєзнавця, заслуженого журналіста України Георгія Павловича Мокрицького привернула доля одного з колишніх наукових працівників Поліської лісової станції – Романа Олександровича Решетиловича. Далі йде оповідь з слів Г.П. Мокрицького.

Серед десятків тисяч справ з обвинувачення наших співвітчизників у
нібито антирадянській діяльності, знаходяться й обвинувачення у шпигунській діяльності на користь сусідніх з СРСР країн. Серед них у розсекречених справах обласного архіву зустрічаємо й справу, яка розкриває трагедію талановитого працівника лісового господарства Житомирщини, а згодом – викладача Житомирського механічного технікуму Романа Олександровича Решетиловича, а слідом за ним – десятків інших його співпрацівників, які були заарештовані у тридцятих роках.


На відміну від багатьох попередників, справи яких були сфабрико
вані і «прокручені» надзвичайно швидко, Решетилович був удостоєний значно більшої уваги. Це й не дивно. Адже, на його нещастя, він мав набагато «цікавішу» біографію. Решетилович був сином священика (причому з «крамольної» греко-католицької церкви!) і служив у ворожій Українській Галицькій армії (тоді й потрапив у польський полон). Навчався в Українському нелегальному університеті у Львові на лісоінженерному факультеті. Потім був призваний до Польської армії, але не з'явився на збірний пункт і згодом нелегально емігрував до Че-хословаччини, де закінчив Чеську вищу політехнічну школу і працював у Державному земельному управлінні в Празі. У 1931 р. Решетилович повернувся з Чехословаччини в Україну. Працював інженером з будівництва лісових доріг в Українлісі, науковим співробітником на дослідних лісостанціях на Київщині та у Бондарцях (під Житомиром), потім влаштувався викладачем у Житомирський технікум механічної обробки деревини. Решетилович отримав прекрасну закордонну освіту і мав би цінуватися на Батьківщині як незамінний фахівець.


У своєму «зізнанні» Решетилович наводить цікаві дані, що дають
нам цінну інформацію про діяльність під Житомиром науково-дослідної станції лісівництва. Зокрема, у протоколі допиту читаємо:
«У січні 1932 p. я переїхав па роботу наукового працівника в Житомирську науково-дослідну станцію, яка знаходилась у Бондарцях, куди мене прислав працювати директор Київської науково-дослідної станції Харамбура. Приїхавши до Житомира, я заїхав у Березівку до Бабецького І.Р., який був у той час лісничим. Бабецького я знав ще з часів студентства у Празі... Під час зустрічі Бабецький розповів мені про тяжкий економічний стан українців, про часті арешти, про те, що у 1931 році його тільки чудом не заарештували і що тепер, хоча і стало спокійніше, однак постійно чекає арешту. Також розповідав мені, що він у Березівці має приятелів: Антона Ящука – рахівника, і у Бондарцях – лісничого Карпа Людвиговича Гінца...».

Із справи також стає зрозумілим, шо на початку 1933 року науково-дослідна станція у Бондарцях була закрита (переведена у Житомир) і Решетилович змушений був шукати іншу роботу: він став викладачем технікуму механічної обробки деревини. Тут його й заарештували. Це сталося у вересні 1933 року. Із карної справи стає зрозумілим, що причиною закриття науково-дослідної лісівничої станції у Бондарцях стало те, що її працівників запідозрили у шпигунстві на користь Німеччини (оскільки більшість працівників станції були німцями-колоністами): Через Житомирське лісництво у напрямку Новограда-Волинського якраз проклали стратегічну на той час залізницю, і вороже око могло її розсекретити!...


26 лютого 1934 року Решетилович був засуджений «трійкою» до трьох років позбавлення волі у концтаборах. Чи дочекався він визволення і реабілітації - сказати важко. Принаймні, на запит про його долю МВС Російської Федерації у 1994 році, до Житомира надійшло скупе повідомлення про те, що він був повторно засуджений у 1938 році і станом на 10 грудня 1941 року знаходився в одному з таборів Севвостлага у Магаданській області. Відомостей про подальшу долю Романа Олександровича Решетиловича й по сьогодні немає...
Але справа Решетиловича була лише прологом до більш масштабної викривальної акції НКВС у Житомирському лісництві в наступні роки.

Наведені матеріали дають, до деякої міри, відповідь на те, чому в 60-70-х роках свідки мовчали, а документація була недоступною. Проте це лише один фрагмент з життя станції 30-х років. Пошук документів про наслідки роботи й долю багатьох її працівників має продовжуватись для того, щоб стати надбанням сучасного покоління лісівників.

Остаточно питання про утворення дослідної станції на Поліссі вирі
шилось 1956 р. Не дивлячись на довгий період обговорення завдань і напрямків роботи цієї установи, постанова про організацію Поліської агролісомеліоративної дослідної станції у складі мережі УкрНДІЛГА виявилась до деякої міри несподіваною. Станції передавалась частина фондів; устаткування Інституту лісу АН УРСР, який ліквідувався. Затягувати організаційний період для вибору місця розташування станції часу не було. Головним критерієм вибору стала можливість оренди приміщень для лабораторного корпусу та житла для наукових співробітників. Така можливість знайшлась у типовому куточку Центрального Полісся - в селищі Першотравневе Овруцького району Житомирської області, яке й було визначене місцем тимчасової дислокації станції.
За договором з Овруцьким рудоуправлінням, з вересня 1956 р. станції в Першотравневому було виділено тимчасово в оренду декілька котеджів та житло в сімейному гуртожитку. Будинок, де розмістилась адміністрація, відділи й лабораторії, був устаткований переважно фондами-лабораторними меблями й обладнанням, приладами, частково бібліотекою, перевезеними з Інституту лісу.

Першим директором Поліської АЛДС (роки роботи на станції:
1956-1959) був призначений Петро Федорович Коноз – енергійний, досвідчений керівник і науковий співробітник, який після демобілізації з лав Радянської армії в 1948 р. весь час займався науковою діяльністю в Інституті лісу АН УРСР і добре знав особливості, методику й організацію наукової роботи. Наукова його спеціалізація – агролісомеліорація, розробка агротехніки створення захисних лісових смуг вздовж зрошувальних каналів на півдні України. За цією тематикою він, вже перебуваючи на посаді директора Поліської АЛДС, завершив і 1957 р. успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук.
Великою заслугою Петра Федоровича і керівництва УкрНДІЛГА стало згуртування ядра наукового колективу станції переважно з науковців і аспірантів, які працювали в Інституті лісу під керівництвом академіка П.С. Погребняка та інших видатних вчених-лісівників. Цю групу надалі почали називати «київський десант». До неї відносились співробітники, зараховані до штату станції в 1956 p.: В. М. Костомаров, М. Н. Зразісевський, В. О. Рябокляч, Є. І. Крот, М. М. Грисюк, М. В. Юр.

До цієї групи слід включити й Георгія Івановича Редька, який на стан
ції почав працювати 1958 р. після аспірантури, до якої він був залучений ще в Інституті лісу 1955 р. (керівник – академік П.С. Погребняк), а закінчив її уже в УкрНДІЛГА. У 1959 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Культура тополі в лісостепу УРСР». Працював спочатку на посаді завідувача відділу лісового господарства, а з 1959 p., після від'їзду П.Ф. Коноза на інше місце роботи, був призначений директором Поліської АЛДС, де підготував докторську дисертацію на тему «Біологія і культура тополь на Україні», яку успішно захистив у 1971 p., після чого був обраний завідувачем кафедри лісових культур Ленінградської лісотехнічної академії, де і до цих пір працює. Отримавши призначення на Поліську агролісомеліоративну дослідну станцію, Г.І. Редько багато сил доклав для перебазування установи в зелену зону м.Житомира, де були побудовані лабораторний корпус, житлові й службові приміщення. Це дозволило доукомплектувати колектив науковців, створити їм необхідні умови для життя і творчої праці, спрямованої на збереження і примноження лісових багатств Полісся України. Всього Г.І. Редьком опубліковано 250 праць, включаючи 25 наукових монографій. Серед учнів Г.І. Редька - 34 кандидати наук, з них 12 - представники інших країн (Сирія, Китай, В'єтнам, Єгипет тощо), по 7-ми докторським дисертаціям він був науковим консультантом.


Г.І. Редько відомий на освітянській ниві як досвідчений педагог не тільки у державах СНД, де часто бував у всіх лісових вузах, виступав
із доповідями і лекціями. Його лекції завжди відзначаються високим методичним рівнем, наповненістю матеріалом, приваблюють слухачів безкорисливою ідейною спрямованістю, закоханістю у вибрану спеціальність. Він добре знаний лісівниками багатьох зарубіжних країн, вченими Болгарії, Китаю, Угорщини, Чехії, де він читав лекції для студентів лісових інститутів і університетів, а також за особистим знайомством і перекладом публікацій. Він приймав участь у міжнародних конгресах і конференціях (Анкорідж, США, 1994 p.; XX конгрес ІЮФРО у Тампере, Фінляндія, 1996 р. та ін.).

Науковцям «київського десанту» не знадобилося багато часу для переходу до конкретної дослідницької діяльності. Протягом осені й зими 1956-1957 pp. невеликий лабораторний корпус був облаштований, житлові проблеми до певної міри вирішені, матеріали для експедицій придбані. Посади технічних і допоміжних працівників були заміщені місцевими жителями. Враховуючи ж, що майже всі науковці, перебуваючи в Інституті лісу, займались дослідженнями саме в Поліссі, набагато спростилась проблема вибору й закладки стаціонарів та інших польових об'єктів. Уже в 1957 р. колектив Поліської АЛДС повністю включився у виконання тематичного плану науково-дослідних робіт УкрНДІЛГА, почав створювати власну експериментальну базу.

У перші роки після організації Поліської АЛДС її дослідницька робота була сконцентрована в межах двох проблем: підвищення продуктивності лісів і створення лісових культур (лісовідновлення). Ці проблеми включали дуже велике коло питань, особливо на Поліссі. Виникло завдання збільшення на станції числа науковців, яке було вирішене
залученням до наукової діяльності схильних до неї досвідчених виробничників. Протягом 1956-1960 pp. на станцію були прийняті: Андрій Степанович Рябуха (на станції - з 1956 по 1977 pp.), Євгенія Василівна Рябуха (на станції - з 1956 по 1981 pp.), Петро Венедиктович Литвак (на станції - з 1957 по 1969 pp., тепер - завідувач кафедри екології лісу та меліорації Державного агроекологічного університету, професор, автор понад 300 наукових статей, 7-ми монографій, 6-ти підручників і навчальних посібників, 36-ти методичних розробок з дисциплін фітобіологічного напрямку, ним розроблена "Концепція безперервної екологічної освіти та виховання для України"), Євген Григорович Поляков (на станції - з 1958 по 1972 pp.), Олена Юріївна Полякова (на станції - з 1958 по 1969 pp.).


На цю групу науковців станції випало дуже значне навантаження.
Спочатку – стажування під керівництвом досвідчених дослідників, глибоке ознайомлення з теоретичними засадами і методиками досліджень, потім – вибір теми дисертації, кандидатські екзамени, підготовка і захист дисертації, причому без якихось послаблень щодо виконання планових робіт. Особливо значний обсяг досліджень їм довелось виконувати в роки, коли із станції поступово, впродовж 1958-1963 pp. звільнились і повернулись на роботу в наукові заклади Києва майже всі науковці з «київського десанту».


Наступне п'ятиріччя, 1961-1965
pp., мало стати для станції періодом значного розширення регіону обслуговування і об'єму досліджень. Оскільки на станції виникла напруженість у забезпеченні виконавцями розширеної тематики науково-дослідних робіт, керівництво УкрНДІЛГА прийняло рішення зміцнити наявний контингент науковців станції групою випускників аспірантури. На Поліську АЛДС були направлені: Черних Олександра Григорівна (на станції - з 1964 по 1988 pp.), Бузун Владлен Олександрович (на станції - з 1964 по 2009 рр., 
заступник директора по науці, потім - завідувач лабораторії лісівництва, опублікував 270 наукових праць), Пилипепко Борис Феодосійович (на станції - з 1964 по 1968 pp.), Білий Георгій Дмитрович (на станції - з 1966 по 1993 pp.).